Понедельник, 05.12.2022, 09:59
ФУТБОЛ ХЕРСОНЩИНИ
 
Поділитися

Меню сайту

Афіша

Вища ліга
Детальніше

Перша ліга
Детальніше

Ліга легенд

І

О

1

"Хлібороб"

12

36

2

"Енергія"

12

25

3

"Каховка"

12

24

4

"Асканійське"

12

15

5

"Фортуна"

12

12

6

"Тарпан"

12

11

7

"Азовець"

12

1

 

Детальніше

Міні-чат
200

Статистика

Онлайн всего: 1
Гостей: 1
Пользователей: 0

Рейтинг
Херсонский ТОП

Наші гості

Главная » 2020 » Май » 22 » Костянтин Тупчієнко: "Займатися футболом почав у Херсоні"
10:48
Костянтин Тупчієнко: "Займатися футболом почав у Херсоні"

"Якщо Тупчієнко двох не вбив, отже погано тренувався": грав у Маркевича, виховував Нойка і бачив народження зірки Динамо

     У неповних 30 він вважався легендою херсонського Кристала, а в розквіті сил навіть пограв у потужних Карпатах.

     Вже багато років Костянтин Тупчієнко живе в Ізраїлі, проте з теплом згадує про український період кар’єри. Для нього він асоціюється із душевністю Павла Садиріна, далекоглядністю Мирона Маркевича, експресією Ігоря Гамули та жорсткістю Олександра Іщенка.

"Наш автобус закидали апельсинами"

– Я мешкаю у місті Бат-Ям, – розповідає Костянтин. – Варто сказати, що в Ізраїлі доволі специфічно розташовані населені пункти. Перейшов дорогу – і ти вже у Тель-Авіві. Тут не так, як в Україні – усе доволі близько і компактно.

– В Україні карантин паралізував бізнес. Ми з вами кілька разів переносили розмову через вашу роботу. Продовжуєте працювати навіть у такі непевні дні?

– Ситуація в Ізраїлі загалом спокійна. Безперечно, усі використовують маски. Однак обмеження часто змінюються. Донедавна існувала заборона залишати житло і покидати 500-метрову відстань від нього. Якщо без поважної причини ти опинився за цими межами, то міштара, тобто місцева поліція, має право накласти штраф. Розмір фінансової санкції – 500 шекелів, а це орієнтовно 145 доларів.

– У вас є спеціальна перепустка, яка дозволяє працювати в умовах карантину?

– Я – водій у фірмі, яка здійснює перевезення меблів. Кожен мій вихід на роботу супроводжується отриманням спеціального дозволу – його виписує мій шеф. Бувало, що поліція мене зупиняла. Я демонстрував цей дозвіл і жодних проблем не виникало. Щодня потрібен новий дозвіл.

В Ізраїлі люди традиційно орендують квартири і часто переїжджають. На цьому етапі їм потрібні мої послуги. Або взяти до прикладу Песах, ізраїльську Пасху. Люди у цей час звикло викидають старі меблі – тут знову на допомогу приходжу я. Хоча із запровадженням карантину роботи стало менше.

тупчієнко

– Бат-Ям розташований на березі Середземного моря. Відчуваєте, що живете в курортному місті?

– Мешкаю на відстані 10 хвилин ходьби від моря. Коли захотів, тоді і пішов на узбережжя. Проте у цих краях море дуже тепле і солоне. Влітку треба купатися тільки до 10-ї ранку або ж увечері. Сонце пече страшенно – такий відпочинок не для мене.

– Як давно ви за кордоном?

– Влітку виповниться 20 років. Я приїхав у Ізраїль з бажанням грати у футбол – мій друг запропонував варіант з місцевою командою. Підписав контракт з Хапоелем з Бейт-Шеану, що у Йорданській долині. Там надзвичайно спекотно. Спочатку я дуже здивувався – тут футбол зовсім інший.

– Що вас найбільше вразило?

– Ніяких заїздів на базу, на тренування всі приїжджають самотужки. Навіть у день гри вимоги прості – прибути на стадіон за дві години до початку матчу. Дивували ситуації на тренуваннях. Тренер оголошує: "Взуваємо кросівки і побігли". Ну гаразд, побігли. Озираюся довкола і бачу, що вказівку виконують лише легіонери і молоді. А решта – стоять і дивляться (Сміється). Спробували б вони так у нас в Україні.

– Місцеві футболісти звикли грати за такої спеки?

– Часто вони використовували це у якості виправдання. Якось наш лівий захисник відверто "простояв" під час атаки суперника і ми пропустили гол. Потім у роздягальні його запитують: "Чому так пасивно граєш?". Відповідь вразила: "А я не можу, мені спекотно". Традиційно я діяв у опорній зоні, вирізав усе навколо. Пощастило, що позаду в центрі оборони грав Георгій Чихрадзе, який у середині 90-х за Шахтар виступав. Комфортно з ним почувався.

– Ваша команда виступала у другому дивізіоні?

– Ми мали чудові шанси на вихід в еліту. Втім перед відповідальними матчами плей-оф нас повезли в Ейлат на відпочинок. Це чудово, але ж є певні завдання! Всі розслабилися і про підвищення у класі мова вже не йшла.

– Українці, які грали в Ізраїлі, розповідали про кілька особливостей місцевого футболу. Головні з них: шалені вболівальники і жорсткий стиль гри.

– Коли ми обіграли Бней Сахнін у гостях, то місцеві фанати кілька годин нас зі стадіону не випускали. Добре, що через сітку на поле не перелізли. А перед поєдинком закидали наш автобус апельсинами.

Жорсткість? Нас тренував Еяль Лахман, ізраїльтянин, який любив київське Динамо. Просив мене грати максимально жорстко. Наші тренування проходили під девізом "Якщо Тупчієнко двох не вбив, значить погано тренувався". Те саме під час матчів. Тренер називав номер суперника і я мав його з’їсти. Насправді я не вважав це футболом.

– Конфліктів з "жертвами" не виникало?

– Якось ми з Чихрадзе одного хлопця травмували – їздили потім до нього у лікарню. Або ще. Мене українські захисники навчили – якщо зіграв у підкаті, то потрібно відразу здійматися на ноги. В одному матчі ми постелилися з суперником за м’ячем. Я хотів чимшвидше піднятися, та наступив йому на ногу. Мій опонент страшенно закричав і суддя загасив усе це червоною карткою для мене. Згодом ще на місцевому телебаченні цілу спортивну передачу мені присвятили, мовляв, я – головний костолом ліги. А такими були вимоги тренера – грати максимально жорстко.

"У Садиріна виходили на зарядку, а потім пливли по Дніпру"

– В який момент вирішили, що в Україну не повертатиметеся?

– У мене закінчився термін дії візи, подав документи на нову. Я одружився в Ізраїлі, планував за рік-два отримати документи. Знаєш, коли я все владнав? Через 15 років! Ізраїль – цікава країна.

– Вам не набридло стільки чекати?

– У мене характер такий, що я прагнув дійти до кінця. І нарешті у 2017-му я отримав "теудат-зеут", посвідчення особи. Тобто перебувати в країні я міг, але офіційно працювати – ні. Я грав за ветеранів, працював у тель-авівському Хапоелі з дітьми, відповідав за форму та м’ячі, доглядав за полями. Також грав у Бат-Ямі в міні-футбол. Тренер місцевої команди Володимир Сондик надзвичайно допоміг мені не лише у спортивному аспекті, а й у життєвому.

тупчієнко

– У рідному Чорноморську давно не були?

– З того часу, як залишив Україну, більше не повертався. Мої батьки померли, коли я виступав в Україні, брат Денис переїхав до Росії десять років тому, а син Артем мешкає у США. Мій тато будував портові крани, працював у Іллічівському, як він тоді називався, порту. Далі сім’я переїхала у Маріуполь, а тоді – в Херсон, де тато отримав квартиру. Саме у цьому місті я почав займатися футболом – батько постійно дарував мені м’ячі.

– У херсонський Кристал ви потрапили у 17 і протягом тривалого часу були одним з наймолодших. Наприкінці 80-х ви пограли пліч-о-пліч з Анатолієм Жосаном, якого в Україні передусім знають, як арбітра. Яким він був футболістом?

– Анатолій Миколайович старший за мене на 10 років, це ніби батько у колективі. У рідній команді Жосан провів рекордні 400 матчів, багато забивав. Дуже спокійний, завжди підкаже, пояснить. Не пригадую, щоб Анатолій Миколайович колись кричав. Це солідна і порядна людина.

Також відзначу старшого за мене на 18 років Віктора Писакова, з яким я ділив кімнату. Саме Віктор Семенович навчав мене, куди бігти, як бігти, для чого бігти і взагалі як діяти на полі. Коли у центрі оборони позаду тебе грає такий партнер, то ти відчуваєш крила.

– Ще один ваш одноклубник – легенда херсонського футболу Юрій Мартинов. Унікальний футболіст, якого з першолігової Зірки викликали у збірну України.

– Насамперед, Юра є моїм товаришем. Коли у 1987-му я потрапив у Кристал, то Мартинов та інші досвідчені місцеві хлопці допомагали мені і навчали розуму. Крім того, я мешкав у одному районі з Мартиновим – він дуже багато для мене зробив.

– У 1988 році Кристал очолює Павло Садирін після плідного періоду в Зеніті. Такий крок по-справжньому всіх здивував, однак Павло Федорович пояснював це просто: "Хочеться відпочити. А ще в Херсоні – чудові місця для риболовлі".

– (Усміхається) Сказати, що всі були здивовані – означає нічого не сказати. Чемпіон СРСР приїхав у таке містечко, як Херсон… Садирін набрав у команду місцеву молодь, а також двох гравців, у яких ми переймали досвід: легендарного Михайла Соколовського з Шахтаря та Віктора Консевича з Дніпра.

садирін

Павло Садирін із дружиною на риболовлі

Павло Федорович – веселий, створив чудову атмосферу, вселяв спокій. Також Садирін вразив відвертістю: "Хлопці, я не можу дати вам ті вправи, які виконують у Вищій лізі". Найбільше наш тренер дивувався рівню суддівства у Другій лізі. Спочатку злився, а потім просто змирився.

– Мартинов згадував, як у Запоріжжі гравці Кристалу не витримали суддівського свавілля і пішли "стінка на стінку". Потім Садиріна і Соколовського викликали у дисциплінарні органи.

– Це ж 1988 рік, футбольне підземелля СРСР… На виїзді тебе душать, вдома трохи допомагають. У кого більше грошей, той зверху. Ніхто цього не приховував. У Запоріжжі Садирін просто не витримав, хоча після цього, здається, врешті-решт заспокоївся. Ти сказав про риболовлю – справді Павло Федорович навіть базу для нас пробив на Дніпрі. Ми виходили робити зарядку, йшли на станцію човнів, а потім пливли по Дніпру. Садирін пишався своїм спінінгом – він обожнював ці красиві місця і місцеву природу.

– Згодом Садиріна змінив Володимир Булгаков, карпатівські легенда, а тоді Кристал очолив Анатолій Байдачний. Фактично то була плинність класних тренерів, які не встигали суттєво змінити гру команди?

– Булгаков – це тренер, який повірив у мене. При ньому я грав на всіх позиціях. Проблема із заміною? Тупчієнко закриє. Вже тоді він кликав мене до Львова. Проте я був одружений, не хотів залишати дім. Щодо Байдачного, це дуже амбіційний тренер. "Ось поле. Тут зариті ваші гроші. Виходьте і вбивайтеся", – казав Байдачний.

Він змінив систему тренувань. Раніше ми на зарядки могли не ходити. Крім того, Анатолій Миколайович підвищив інтенсивність, запровадив різні вправи з чудернацькими назвами "Крокодил", "Пентагон"… Замість півторагодинного заняття працювали 70 хвилин на максимум. Усе це супроводжувалося криками і зауваженнями. Було весело і цікаво.

"Стілець на вокзалі в Сімферополі дорожчий за квартиру в Херсоні"

– У 1991-му в Кристалі гучно про себе заявив Юрій Максимов, який забив за сезон 27 голів. Як виглядало народження зірки?

– Юру я знаю з дитинства, оскільки тренувався з ним та старшими хлопцями в ДЮСШ "Кристал". У той час Байдачний запросив у колектив кількох відомих вищолігових бійців: Ігоря Гамулу, Леоніда Гайдаржі, Валерія Панчика. Гамула та Максимов створили непоганий дует – Васильович подає, а Макс забиває. Ось він і наколотив 27 штук (Усміхається). На тренуваннях у нас з Юрою була надзвичайна заруба під час вправи на тримання м’яча. Тренер Валентин Старцев любив нас у пару ставити. Максимов – високий, котиться чудово…

– Слідом за Старцевим команду прийняв Гамула. Кажуть, то була особлива історія.

– Гамула – справжня легенда. У Херсоні він закінчував з футболом і організував прощальний матч. Вийшов на поле, відіграв три хвилини, всі зупинилися і Васильович віддав мені свою футболку. Було приємно. Президент зібрав колектив напередодні прем’єрного чемпіонату України, призначив Гамулу головним тренером і поставив завдання за півроку вийти у Вищу лігу.

– На жаль, щось пішло не так.

– Ми йшли у лідерах, все по плану. Зіграли з Кривбасом вдома внічию, ще з кимось забуксували. І тут Ігоря Васильовича прибрали. Для чого? Це ж був лише 10-й тур. Слідом за Гамулою з Херсона поїхали досвідчені виконавці. Натомість набрали хлопців з київського спортінтернату, а також Ніченка та Лебедя, які демонстрували класну гру. Потенціал загалом непоганий, але врятувати ситуацію ми не змогли – і скотилися на 10-те місце. Я дотепер не розумію, чому Гамулу звільнили.

херсон

Херсон, 1992 рік: Тупчієнко третій праворуч у верхньому ряду

– У першому турі прем’єрного незалежного чемпіонату Кристал під керівництвом Гамули переміг сєверодонецький Хімік. Єдиний історичний гол забили саме ви. Як це сталося?

– Грали сумбурно, Хімік просто відбивався. На 70-й хвилині нарешті дотиснули – я зіграв у стінку, вискочив віч-на-віч з воротарем і пробив у дальній кут. Пощастило! У роздягальні старші пацани почали вимагати за мій гол премію у керівництва. І треба сказати, що Гамула 3000 карбованців знайшов. Звичайно, я з усіма поділився.

– Пізній Гамула-тренер у спілкуванні з пресою – це екшн, емоції і шоу. Яким наставником був 32-річний Ігор Васильович?

– Емоційним і запальним. Я мешкав у номері із Сергієм Воронезьким – він палив, я також цигарку-другу міг собі дозволити. Одного вечора перед відбоєм заходить Гамула і одразу починає перевіряти тумбочки. На контролі все тримав! Ганяв всіх на тренуваннях, а мене з подвійною енергією. Мабуть, бачив, що я можу досягти більшого. Вимагав грати в один дотик.

– Новий сезон Кристал розпочинає в Другій лізі, а згодом спускається ще нижче – у Перехідну лігу.

– У нас змінювалися тренери, та ситуація загалом була контрольованою. Якось зателефонував Анатолій Заяєв – запрошував у Таврію. "Ви знаєте, я в Херсоні якраз квартиру маю отримати", – пояснюю. Натомість Анатолій Миколайович видає геніальну фразу: "Послухай мене. Стілець на вокзалі в Сімферополі коштує дорожче, ніж твоя квартира в Херсоні" (Сміється). Через непорозуміння з президентом таки довелося їхати з рідного міста, хоч і не у Сімферополь.

– Варіант із Сіріусом запропонував Мартинов?

– Я сидів удома, а тут Юра розповів про Жовті Води. У Сіріусі був хороший колектив: Сергій Лавриненко, нинішній тренер Інгульця, Олександр Рябоконь… А ще там я зустрівся з тренером Миколою Федоренком, якому завдячую хорошими футбольними знаннями.

"Пішов на кухню, дивлюся у вікно – там все горить"

– У 1994-му ви здійснюєте унікальний стрибок з четвертого дивізіону в перший, коли змінюєте Сіріус на Карпати. Як це трапилося?

– Сіріус грав неподалік Львова, брати Валенки, з якими я виступав у Херсоні, запропонували заїхати у гості. Приїхав до Андрія та Едуарда і заодно зустрівся з Мироном Маркевичем, який свого часу бачив мене у справі. Контраст між Перехідною та Вищою лігами відчувався. Глянути хоча б на склад Карпат: Едик Валенко, Іван Гамалій, Ельхан Расулов, Анатолій Петрик, Ігор Плотко, Сашко Чижевський – дуже сильні виконавці. Не дивно, що ті Карпати нижче 4-5 сходинки не опускалися.

– "Зелено-білі" ще й в Кубку успішно виступали.

– У мене взагалі склалося враження, що у тому сезоні львів’яни зробили ставку на Кубок України. Тогоріч виповнювалося 25 років з моменту завоювання Кубка СРСР. Карпати пробилися у півфінал, де драматично програли Чорноморцю на останній хвилині.

– Гравець одеситів Булигін протягнув м’яч, Покладок жартома гукнув "Бий!", далі рикошет і гол… 37-річний Гамалій зізнався, що плакав у роздягальні, а президент клубу Богдан Кобрин назвав той матч одним з найбільших розчарувань у житті. Як ви це пережили?

– Та це жах! Ми були так близько до мети. Після цього матчу наш запал вивітрився, у чемпіонаті команда грала у пів сили. Як наслідок, фінішували п’ятими. Найкраще запам’ятався поєдинок у чемпіонаті проти Шахтаря – то була перша моя гра у рідних стінах. Маркевич поставив мене на позицію лівого півзахисника. У воротах "гірників" стояв Володя Гаврилов, якого я ще по Херсону знав. Карпати виграли 1:0. Я мав відмінну нагоду вразити ворота товариша, але схибив. Навіть фотографію цього моменту колись мав. Зате забив я в останньому матчі – Чижевський відпасував, а я здалеку красиво перекинув кіпера Буковини.

– Чим вам запам’яталося життя у Львові?

– По-перше, стадіоном. Поле розташоване у своєрідному котловані – якщо добряче полити і не підстригти траву, то утворюється своєрідна подушка. Після тренувань здавалося, що до ніг причепили гирі, м’язи тріщали. З усмішкою згадую Ельхана Расулова. Пригадую, як ми разом ходили на зарядку і я бив йому по воротах.

Загалом у Львові був прекрасний колектив. Місто теж подобалося – я жив на Погулянці поруч з кінцевою зупинкою трамвая №7. Це цікаво виглядало – колія формувала петлю і оточувала кілька будинків, у тому числі мій. Однак ця локація мала ще одну незвичну особливість.

– Яку?

– Однієї ночі я пережив неймовірні емоції. Пішов на кухню, дивлюся у вікно – там все горить. Виявилося, що за парканом Личаківський цвинтар. Кладовище розташоване на горі, а мій будинок – знизу. То були поминальні дні, люди якраз запалили свічки.

– Які враження залишилися від роботи з Мироном Маркевичем?

– Команда тренується, а він мовчки спостерігає. І ніхто не знає, кого тренер випустить у старті. Жоден не мав впевненості і залізного місця в заявці. Плюс його бачення гри вражало. Маркевич готував нас до професіоналізму, певною мірою випередив час. До того ж оточив себе якісним тренерським штабом. Взяти до прикладу Володимира Журавчака – чудового тренера та людину.

"Іщенко почав мені "насипати", а я йому відповів"

– Чому після Карпат ваша кар’єра не склалася?

– Тягнулися старі проблеми з контрактом – все через мої відносини з президентом Кристала. Ой, було чимало бруду і головного болю. Врешті я повернувся в Херсон, а потім став гравцем Кубані. Після перших невдач на розмову з командою приїхав президент клубу в оточенні сумнівних молодиків. Мені це не сподобалося, я зібрав речі і залишив Краснодар. Підтримував форму в Цюрупинську (тепер – Олешки) у легенди Шахтаря Володимира Роговського – він був для мене, наче батько, і сильно допоміг у непростий час.

– У цій команді вашим партнером був Віктор Нойок, батько Олександра, чемпіона Білорусі у складі брестського Динамо.

– Віктор був швидким нападником. Ми товаришували сім’ями, тому поки Вітя їздив на роботу, я мав вільний час і приділяв увагу його синові – возив 7-річного Сашка на тренування і забирав додому. Малий так любив футбол, що спав з м’ячем. Я дуже радий, що з нього виріс класний футболіст. Вже тоді було видно, що інші дітки не можуть сильно пробити з підйому, а Сашко лупив по дев’ятках.

– У складі Кристалу ви зустрілися з Карпатами в Кубку України. І навіть забили гол.

– Кристал робив ставку на чемпіонат – ми якраз мчали назустріч Першій лізі. Ситуація трапилася незвична. 25 жовтня ми зіграли у Севастополі, перемогли кримчан у матчі Другої ліги і вирушили додому. Їхали ледве не всю ніч з Криму і вже 26 жовтня зустрілися в Херсоні з Карпатами в Кубку. Цю гру можна було перенести, та ніхто не хотів.

Тренер Сергій Шевченко розумів, що мотивувати нас буде складно. Хвилин 30 побігали, я відкрив рахунок – забив Богдану Стронціцькому, з яким ще в Херсоні в одній кімнаті жив. Після цього ми зупинилися і пропустили 4 рази. Матч-відповідь теж програли 1:4, адже щільність календаря була ідентичною.

– Наприкінці 90-х у складі Зірки ви проводите кілька матчів у Вищій лізі. Олександр Мизенко згадував – Олександр Іщенко так мотивував підопічних, що деякі з них боялися його тіні. Ваша остання гра за кіровоградців виявилася незвичною – у середині другого тайму вийшли на заміну, а незадовго вже вас посадили на лавку.

– Це так емоційно Олександр Олексійович відреагував на один епізод і замінив мене через 15 хвилин після виходу на поле. Тренер почав мені "насипати", причому не по ділу, а я йому відповів. Насправді у мене жодних образ не залишилося. Іщенко – хороший тренер і чудова людина.

Пригадую, як після тренування ми качаємо прес і спостерігаємо за картиною – Іщенко б’є по воротах Андрію Глущенку. Супроводжує процес коментарями: "Ох, який удар! Як пробив!" Раптом м’яч влучає у штангу. А я не довго думаю і гукаю: "В Одесі кажуть, що такий удар – це те саме, що на трибуни м’яч запустити".

– Реакція тренера?

– Що почалося! Оце я побігав… Іщенко миттєво вигадав для мене вправу. Я стою на "11-ти метрах", а він на лінії штрафного майданчика. Тренер б’є, а я повинен у підкаті не дати м’ячу вийти за лицьову лінію на кутовий. І так почергово у різні боки. Всі сміялися, а я відпрацьовував. Веселий був час!

football24.ua

 

Просмотров: 245 | Добавил: Лесничий | Теги: Кристал (Херсон), Тупчієнко | Рейтинг: 0.0/0
Всего комментариев: 0
avatar
Вхід на сайт

Пошук

Календар
«  Май 2020  »
ПнВтСрЧтПтСбВс
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031

Архів

Погода

Друзі сайту
  • Официальный блог
  • Сообщество uCoz
  • FAQ по системе
  • База знаний uCoz

  • Copyright MyCorp © 2022

    Использование материалов genicheskrff.at.ua разрешается при условии ссылки (для интернет-изданий — гиперссылки) на genicheskrff.at.ua