Один із найперспективніших гравців донецького "Шахтаря" вихованець херсонського футболу Віктор Коваленко зараз заліковує невелике пошкодження та не з’являється на полі в іграх своєї команди.

     Віктор охоче йде на контакт із журналістами та залюбки відповідає на запитання. Цього разу Коваленко поспілкувався з "Українським футболом".

     Селекційна знахідка

     — Вікторе, відомо, що ви уродженець Херсона. Як потрапили до структури донецького «Шахтаря»?

     — Усе сталося доволі спонтанно. Якось на турнірі, котрий проходив неподалік Херсона, був присутній селекціонер «гірників». Звичайно, про його присутність на змаганнях ніхто не знав, принаймні із футболістів. І вже після того, як я повернувся додому, мені зателефонували, запросили на оглядини. Я погодився, тож, у підсумку, залишився в таборі «помаранчево-чорних».

     — Скільки вам було років, коли вас примітили скаути донецького клубу?

     — Одинадцять.

     — До цього скільки вже займалися футболом і в якій школі?

     — Футболом почав займатися з п’яти років у ДЮСШ-5. Тренував тоді нас Володимир Володін, який, до речі, зараз працює арбітром, обслуговуючи матчі прем’єр-ліги.

     — Певне, в плані адаптації проблем не виникло, адже в команду ви потрапили в одинадцятирічному віці, опинившись у новому для себе колективі, середовищі…

     — Спершу, звісно, було тяжкувато. Тим паче, батьки сумнівалися щодо мого переїзду до Донецька, адже я справді мусив залишити домівку в ранньому віці. Зрештою, ми все обговорили, зважили, й вирішили погодитися на пропозицію «Шахтаря». Коли приїхав до академії, спочатку був дуже скутим, багатьох речей соромився. Але із часом адаптувався, звик до вимог, і все стало на свої місця. Маю сказати, що мені у цьому значно допоміг колектив, у якому я почувався, неначе вдома.

     — У команді було більше місцевих чи приїжджих футболістів?

     — Коли приїхав, у команді були практично всі місцеві — хтось із Донецька, хтось із області. Та поступово наш колектив почали поповнювати хлопці з інших областей, зрештою, баланс місцевих і немісцевих футболістів коливався майже 50 % на 50 %.

     — Ви завжди грали в півзахисті, чи тренери вас використовували й на інших позиціях?

     — У Херсоні завжди грав у центрі півзахисту чи на позиції форварда. Коли ж приїхав до «Шахтаря», мене почали використовувати й у захисті, й на флангах півзахисту. Звичайно, для мене це було щось нове, але, нічого, із часом призвичаївся до універсалізму.

     — Тобто за необхідності можете зіграти й у захисті?

     — Так, а чому би, власне, ні? Не бачу у цьому нічого дивного, особ­ливо якщо враховувати вимоги сучасного футболу. Нині гравець не може бути прикутим до однієї позиції, а повинен уміти грати будь-де: чи то в захисті, півзахисті, чи в нападі. У разі необхідності, навіть стати у ворота.

     — Як гадаєте, за рахунок чого вам удалося так швидко розкритися і стати чи не найперспективнішим футболістом донецького клубу?

     — Якщо чесно, навіть не знаю. Відзначу, що в донецькому «Шахтарі» виступає багато молодих перспективних гравців. Варто лише поглянути, скільки вихованців «помаранчево-чорних» грають у орендах! Академія «Шахтаря» працює дуже добре, тож тут багато молоді має шанс реалізуватися у великому футболі.

     — Нинішній сезон для вас узагалі можна вважати знаменним, адже, крім успіхів у «Шахтарі» U-19, ви заслужили виклик до головної команди «гірників». Очікували, що Мірча Луческу візьме вас на навчально-тренувальний збір до Бразилії?

     — Так, цей сезон для мене справді можна вважати успішним, адже я дебютував у першій команді «Шахтаря». Для мене це неабияка честь і успіх. Я навіть не міг подумати, що в 19 років мене залучатимуть до основного складу «гірників». Щодо бразильського вояжу, можу сказати, що для мене поїздка до Південної Америки не стала несподіванкою. Адже кінцівку сезону провів у першій команді, зіграв на Кубок країни, тож мав надії, що й на зимові збори залишуся в колективі румунського наставника.

     — Які враження залишилися після бразильських зборів?

     — Враження — тільки позитивні! Я був приємно здивований культурою вболівання бразильців. Вони справжні фанати футболу, ніколи не залишають своїх улюбленців без підтримки. Що й казати, якщо на товариські матчі приходило по 30–40 тисяч уболівальників. Атмосферу на тамтешніх стадіонах словами не описати. Це було щось! Мешкали в одному бразильському містечку, й коли їхали на тренування, то проїжджали через знамениті фавели. Одверто кажучи, не знаю, як у такому місці взагалі можна почуватися безпечно. Сподобалося в Ріо-де-Жанейро. Це дуже красиве місто, особливо вражають своєю красою тамтешні пляжі. Бувало, проводимо вранішню пробіжку, а на узбережжі вже нікуди ступити, пляжі достоту заповнені людьми.

     — Із ким у першій команді «Шахтаря» більше всього спілкуєтеся?

     — Більше всього товаришую з Іваном Ордецем.

     — А як стосовно бразильців? Із кимось із них устигли потоваришувати, чи це окрема каста?

     — Про бразильців можу сказати, що всі вони товариські хлопці, люб­лять пожартувати, веселі. Із ними сумно не буває.

     Європейський шлях «Шахтаря» U-19

     — Цього сезону дев’ятнадцяти­річні «гірники» досягли неабияких успіхів, вийшовши до Фіналу чотирьох юнацької Ліги чемпіонів. На ваш погляд, хто був найнезручнішим суперником на груповому етапі?

     — Торік у нас також була хороша команда, але нам трохи не пощастило, поступилися в 1/8 лондонському «Арсеналу». Та минулий розіграш пішов нам тільки на користь, адже ми набули досвіду, зрозуміли, що це за турнір, отож нинішньої першості змогли потрапити до четвірки найкращих команд Європи. Щодо суперників у груповій стадії, то, однозначно, найважче було грати проти однолітків із «Порту». Ми з ними двічі зіграли внічию, й за грою вони були дуже сильні.

     — Баскський «Атлетик» чимось здивував, адже іспанські клуби зав­жди виокремлюються хорошою підготовкою молоді?

     — «Атлетик» був чимось схожий на «Реал Сосьєдад», із яким ми зустрічалися торік на груповій стадії. Така ж манера гри, всі хлопці середнього зросту, технічні. Гадаю, в Іспанії всі школи працюють за схожою схемою.

     — У 1/8 проти «Олімпіакоса» вийшла досить-таки рівна гра. Поступаючись упродовж зустрічі, «гірники» змогли відігратися наприкінці першого тайму завдяки пенальті. Як вважаєте, якби арбітр не призначив доволі суперечливу «точку», змогли б уникнути поразки?

     — Гра справді була рівною. Проти греків ми показали далеко не найкращий футбол, проте варто віддати належне супернику, котрий уміло нам протидіяв, добре пресингував, практично не залишаючи вільних зон. Вочевидь, вони нас добре вивчили. Складно сказати про розвиток подій, якби рефері не призначив пенальті. Дякуючи Богу, для нас усе склалося добре, й «Шахтар» пройшов до чвертьфіналу.

     — Через ушкодження до Лісабону на протистояння з «Бенфікою» ви не полетіли. Що відчували, коли спостерігали за грою партнерів по телевізору?

     — Можу сказати, що краще грати, ніж зі сторони спостерігати за грою. Дуже сильно переживав за хлопців. Зрештою, вони молодці, у складній ситуації продемонстрували характер, змогли зрівняти рахунок. Безмежно радий за них. Сподіваюся, що до півфіналу зможу відновитися й допоможу команді поборотися за перемогу в турнірі.

     — До речі, якого характеру у вас ушкодження, адже за попереднім висновком лікарів, поза грою виперебуватимете щонайменше місяць?

     — У мене ушкодження ноги. Отож, коли точно повернуся, сказати не можу. Але довго на лікарняному перебувати немає ніякого бажання.

     — Що знаєте про «Андерлехт», із яким юним «гірникам» доведеться зіграти в півфіналі?

     — Бачив лише один огляд матчу за їхньої участі, тож наразі щось сказати не можу. Помітно, що команда технічна, мобільна, добре реалізовує свої моменти. Гадаю, тренери проаналізують гру бельгійців і розкажуть нам, за рахунок чого їх можна обіграти.

     Головна мета — вихід на ЧЄ і перемога на ЧС

     — У складі збірної U-19 перший відбірковий раунд ви пройшли, можна сказати, на одному диханні, мимохіть перегравши Болгарію (5:1) та Ізраїль (5:0), але у стартовій зустрічі спіткнулися на Швеції — 2:2. Скажіть, чому не вдалося обіграти скандинавів?

     — Проти шведів ми розпочинали відбірковий цикл, і, мабуть, не впоралися із хвилюванням, пропустили необов’язкові м’ячі. У перерві ж матчу наш тренер Олександр Головко підібрав правильні слова, провів кілька замін, отож другу половину наша команда провела значно краще. Програючи 0:2, нам удалося зрівняти рахунок, а ось вирвати перемогу, на жаль, ні. Певно, у цьому десь моя вина, адже я підвів команду, не реалізувавши одинадцятиметровий. У наступних поєдинках діяли вже набагато впевненіше, розкуто, що й дозволило нам вийти до другого раунду відбору.

     — В еліт-раунді, який стартує в травні цього року, вашими суперниками стали Чорногорія, Боснія і Герцеговина та Польща. Що скажете про цих опонентів і наскільки складно буде пробитися на континентальну першість?

     — Звичайно, перед нами стоїть завдання — пробитися на чемпіонат Європи, і я вважаю, що нам це до снаги. Недарма серед сімнадцятирічних ми обіграли на зак­лючних хвилинах Німеччину, й поїхали на європейську першість. Довели, найперше, самим собі, що чогось таки варті. Щодо наших суперників, то якось доводилося бачити Польщу. У них хороший, організований колектив. Думаю, команда Чорногорії навряд чи чимось відрізняється від хлопців 1995 року народження, проти яких ми вже грали. Можу сказати, з балканцями завжди було непросто, тож очікую тяжкого поєдинку. Про боснійців нічого сказати не можу, бо жодного разу не бачив їх у справі.

     — Є можливість того, що ви поїдете на чемпіонат світу у складі двадцятирічних, і, таким чином, пропустите еліт-раунд?

     — Якщо все буде нормально й здоров’я не «підкачає», скоріше за все, поїду на чемпіонат світу до Нової Зеландії.

     — Чи бодай трохи знайомі із суперниками українців на чемпіонаті світу?

     — Так, трохи знаю про них. Ми опинилися в одному квартеті з господарями мундіалю, США та М’янмою. Гадаю, суперники в нас цікаві, проте, якщо зможемо зіграти у свою гру, то в нас усе вийде. Розбір опонента ще попереду, тож матимемо час, аби якнайкраще підготуватися до чемпіонату світу.

     — Узимку на зборах у Туреччині «Шахтар» U-19 розгромно поступився М’янмі U-20–0:4. Хлопці щось розповідали про цю команду?

     — Говорили, що непогана команда, зокрема, з реалізацією в них усе гаразд. Як кажуть, забили чотири з трьох. У нас же м’яч уперто не хотів іти у ворота. Таке у футболі іноді трапляється. У таких випадках уже нічого не вдієш.

Роман КИРІЄНКО.