22-річний новобранець донецького «Металурга» вихованець херсонського футболу розповів про адаптацію в новій команді та її перспективи в нинішньому сезоні.

     — Олександре, ви недавно травмувалися — частковий розрив зв’язок на гомілковостопі. Де й коли це сталося, адже матч із «Металістом» ви відіграли повністю?

— Так, справді матч проти харків’ян відіграв повністю. Отой епізод стався наприкінці першого тайму, якщо бути точним — на 43-й хвилині матчу. Обігравши Артема Радченка, виконав подачу, й оступився, невдало приземлився на ногу. У перерві гомілковостоп у мене відразу розпух, але лікар команди зробив бандаж. Поєдинок проти «Металіста» я дограв до кінця. Але після матчу ногу рознесло, тож після обстеження стало ясно про характер травми.

— Як проходить процес відновлення?

— Нормально. Зараз займаюся за індивідуальною програмою з клубним фізіотерапевтом. Відновлення йде за планом. Сподіваюся, що до майбутньої гри в прем’єр-лізі з «Олімпіком» буду готовий.

— За «Металіст» минулого сезону провели лише два матчі, а ось за донецький «Металург» зіграли всі п’ять поєдинків цього сезону в прем’єр-лізі й одну гру в Кубку країни. Виходить, Володимир П’ятенко вам довіряє?

— Я відчуваю це. Але взагалі мені, гравцеві, некоректно говорити про такі речі. Я просто намагаюся робити все, що від мене залежить, а Володимир Миколайович вирішує. Я йому дуже вдячний за довіру.

— Пам’ятаю, граючи за молодіжний склад «Шахтаря», ви виконували функції опорного півзахисника. Сьогоднів «Металурзі» займаєте інше місце на полі…

— Зараз граю правим захисником. Але зауважу, що ця позиція для мене не нова, бували ситуації, коли в молодіжному складі «Шахтаря» я закривав праву зону. Тому вважаю цю позицію своєю, почуваюся досить комфортно, намагаюся максимально виконувати всі завдання, які ставить переді мною тренер.

— Ваша нинішня команда, де граєте на правах оренди, на сьогодні розжилася всього п’ятьма очками. Якби не суддівські помилки, яке місце зараз займав би «Металург»?

— Напевне, наша команда в турнірній таблиці була би значно вище, ніж зараз. Хоча, зізнаюся, обговорювати роботу суддів — не моя справа, адже я футболіст. Для цього є експерти, тренери.

— Тренувальний процес у Володимира П’ятенка відрізняється від занять Мирона Маркевича?

— Природно. Кожен наставник будує тренувальний процес із урахуванням того, що хоче бачити в подальшому від своєї команди в офіційних іграх. Тренування у обох тренерів відрізняються, адже команди сповідують різні малюнки гри. Узагалі, тут я не хотів би вдаватися в подробиці. Єдине скажу, що у Володимира Миколайовича дуже цікаві заняття, система підготовки. Своєрідна вона й у Мирона Богдановича…

— Що відчували, коли грали проти «Металіста»?

— Якщо натякаєте на те, що цей матч був для мене принциповішим, ніж інші, то помиляєтеся. Я в усіх поєдинках сповна віддаюся на полі. Матч із «Металістом» — не виняток. Так, звичайно, я трохи спочатку переживав, адже нам протистояв бронзовий призер, дуже сильна, класна команда. Але потім заспокоївся.

Зараз перебуваю на правах оренди в донецькому «Металурзі», отже, це — моя команда. І я хочу гідно захищати кольори клубу.

— Багатьом уболівальникам через війну на Донбасі зараз явно не до футболу. Гравцям теж?

— Звісно, все це негативно психологічно впливає на гравців. Не тільки футболісти, а й усі люди в країні переживають із цього приводу. Це — тяжкий час для України. Але ми — професіонали, оскільки чемпіонат проводиться, повинні грати, виконувати свою роботу.

— У Донецьку у вас хтось залишився?

— Так, це — друзі, тренери, які виховували мене в спортінтернаті. Спілкуюся з ними регулярно. Звичайно, обстановка не дуже радує. Але ми сподіваємося на краще.

— Чи можна вважати, що підсумки цьогорічного чемпіонату дадуть об’єктивну картину розстановки сил,враховуючи, що команди з Донбасу проводять домашні ігри в чужих стінах?

— Час покаже.

— Ви вихованець Академії «Шахтаря», доросли до капітана молодіжного складу. Чому не змогли пробитися в основу?

— Мені не хотілося би копирсатися у справах давно минулих днів. Сьогодні я граю в «Металурзі», давайте будемо відштовхуватися від цього.

— Добре. Із ким із донецького «Металурга» були знайомі до появи в команді?

— Із багатьма: з Васею Приймою, Сашком Насоновим, Славою Чечером, а також Славою Шарпаром, із яким ми виступали до цього за «Металіст». Узагалі, в «Металурзі» підібрався дуже хороший колектив. Мені хлопці допомогли швидше адаптуватися в команді, відтак тепер нічого не заважає розкрити свій потенціал.

— За яких обставин можете залишитися в донецькій команді?

— Не знаю, чи можливий такий варіант, чи ні. Та й голову собі цим не забиваю. Головне для мене регулярно грати та показувати свій рівень.

— На що «Металург», на ваш погляд, може розраховувати цього сезону?

— Для того, щоби потрапити в зону єврокубків, у нас є все: прекрасні умови для підготовки, класні тренери, кваліфіковані гравці…

— А яку мету особисто поставили на нинішній сезон?

— Хотілося би закріпитися в основному складі донецького «Металурга», гідно грати за цю команду, одне слово, проявити себе з найкращого боку.

Дмитро ДОЙНІКОВ

http://ukrfootball.ua/