Команда «Восход» зі Старої Маячки, що на  Херсонщині, увірвалася в еліту жіночого футболу країни і одразу в рік дебюту у вищий лізі заявила про амбіційні плани на завоювання бронзових медалей.
     Під час зимових канікул у колективі сталося багато змін. Пішов із команди її перший головний тренер Сергій Юдін. З’явився новий наставник Роман Заєв. Відбулися зміни і в колективі. Про них і розповів спортивному кореспонденту онлайн газети «Вгору» нинішній головний тренер «Восходу» Роман Заєв.

- Романе Миколайовичу, а чому ви вирішили приїхати до Херсона?
- Я отримав запрошення від президента футбольного клубу «Восход» Віктора Пунгіна очолити команду. Приїхав. Ознайомився з умовами і прийняв запрошення. До цього працював із жіночою командою «Єдність» з Плисок, і як тренер зобов’язаний був стежити за всіма жіночими командами вищої ліги. У тому числі й за «Восходом» зі Старої Маячки.

- Ви вже розібралися, чого не вистачає команді? В якому напрямку працювати?
- Перед зимовими канікулами за результатами команда грала непогано, ділячи третє-п’яте місця, але впадало в око, що їй не вистачає висококласних виконавців. Тож коли президент клубу поставив завдання поборотися за призове третє місце, вирішили запросити кількох хороших виконавців. Команду поповнили гравці збірної Вірменії, Казахстану і два гравці, які виступали торік у лізі чемпіонів за естонський клуб міста Пярну.

- Давайте  познайомимо уболівальників із новачками.
- Прийшла голкіпер Ірина Сандалова, що грала за збірну Казахстану. Вона виступала у  клубі «Окжепес». Там є і чоловіча команда, яка бере участь у прем’єр-лізі країни. Ірина - досвідчений гравець. Їй 28 років. Також поповнила ряди «Восходу» гравець збірної Вірменії Ольга Осіпян. Вона футболістка атакуючого плану, тому ми її можемо використовувати як попереду в атаці, так і в середній лінії. Сподіваюся,  вона нам дуже допоможе. Їй 24 роки.  Дві спортсменки, яких ми запросили з Пярну, - українки. Це Аліна Свергун та Олена Лимар. Свергун – харків’янка. Грала за  «Житлобуд-1». Лимар виступала за чернігівську «Легенду» і теж зголосилася грати за «Восход».

- До речі, у  нашій команді були проблеми у нападі. Там  грала одна Юля Стець. Її перекривали по два-три захисника, не даючи забивати. Тому зараз попереду буде легше?
- Ми це розуміли і, щоб підсилити гру зробили акцент на гравців атакуючого плану.

- Ще передбачалося підсилення «Восходу» на футболістку з Нігерії?
- Так. Але все впирається у нашу банальну корупцію. Українське консульство вимагало певну суму  за отримання візи. Тому ми зараз  на шляху вирішення цього питання. Сподіваємося, у нас вийде зробити все за законом, і нігерійка Марія Алуко  зіграє за нашу команду. Вона теж гравець атакуючого плану.

- У   команді  є херсонка Юлія Ємельянова, яка грала навіть у збірній країни. Вона нещодавно стала матір’ю. Чи скоро  повернеться на поле?
- Юлія потихеньку вже долучається до тренувань. Не так часто, як  хотіли б. Коли в неї є вільний час,  вона приходить на тренування. І  можливо, в якійсь частині Юля допоможе нам. Навіть у нашій дебютній грі ми надали їй можливість пограти. (У матчі «Восход» - «Ладомир», Ємельянова під кінець зустрічі вийшла на поле на дванадцять хвилин).

- Можна сказати,  команда підсилилася?
- З одного боку, так. З іншого - після приходу більш конкурентних гравців   місцеві вихованки якось втратили впевненість. А це турбує, бо разом із впевненістю втрачається і мотивація. Але ми сподіваємося, що вони будуть наполегливо працювати і з часом усе стабілізується.

– Команда «Восход» уже під вашим керівництвом брала участь у турнірі "Футбольна весна" у Вінниках, де посіла сьоме місце. Познайомилися з суперниками. Як вважаєте, чи під силу буде нашій команді в чемпіонаті завоювати бронзові нагороди?
- Жіночий футбол непередбачуваний. Усе буде залежати від наших ігор з претендентками на третє місце. І така перша гра відбулася 14 квітня з «Ладомиром» із Володимира-Волинського. Хоча команда відставала від нас на очко, але її не варто скидати з рахунку. Команда збалансована, дисциплінована. Сподівалися, що гра складеться для нас вдало. Так і сталося. Ми перемогли 3:0. Другий матч, який будемо грати на виїзді у Плісках з «Єдністю-ШВСМ» 20 квітня, ще важчий. Суперниці - наші конкурентки. Перед ними теж поставлене завдання завоювати бронзу. Вони теж намагалися підсилитися. Хотіли з Туреччини забрати двох українських футболісток, але турки не схотіли розривати контракти. Тоді вони підсилилися гравцями з України і Росії.

- Першого травня ви будете проводити матч Кубка України, де «Восход» має хороші шанси пробитися в фінал?
- Так, це буде півфінал Кубка України. У нас суперник ФК «Львів». Ця команда ще торік на початку сезону заявила п’ятьох бразілійок. І зараз дозаявила ще чотирьох бразильських футболісток. Так що гратимемо практично проти бразильської команди. Будемо намагатися переграти їх.

- У вас відбулися зміни і в тренерському штабі?
- Помічником у мене продовжує бути добре відомий  Володимир  Борщенко. Начальником команди ми взяли Миколу Полупанова. Він буде опікати команду і займатися всіма організаційними питаннями. Також у нашому штаті з’явилася лікар-жінка.

- І останнє. Розкажіть, будь ласка, про себе.
- Це дуже довго (сміється). Я народився в Київській області. На Київщині розпочав займатися футболом. Потім навчався і закінчив Харківський спортінтернат. Після армії грав за білоцерківське «Динамо». Спробував сили в одеському «Чорноморці», воронезькому «Факелі». Але зупинився на макіївському «Шахтарі». Там грав три роки. Далі грав в оренді в луганській «Зорі», запорізькому «Торпедо» та інших командах. Завершив кар’єру гравця у київській «Оболоні» у 1999 році. Одразу перейшов на тренерську роботу. Набрав хлопчиків. Організував спеціалізований клас. Також працював директором спортклубу Національного університету харчових технологій.

- А як вас занесло у жіночий футбол?
- Працюючи в університеті, ми прийняли до навчального закладу київську жіночу команду «Атекс». Я їй допомагав, курирував. І якийсь час навіть тренував. Мій товариш Олександр Масальський був тренером дівочої національної збірної країни U-19, він запрошував мене допомагати йому асистентом. Потім уже сам працював старшим тренером збірної країни U-18. Далі запросили у Казахстан до семиразового чемпіона країни у клуб «Біік» міста Шимкент. Працював асистентом національної збірної Казахстану, тренером різних їхніх дівочих збірних. Так пролетіло чотири роки.  Повернувся в Україну на запрошення футбольного клубу «Єдність» з Плісок. Став працювати з цією командою. А ось зараз пристав на  запрошення з футбольного клубу «Восход».

womensfootball.com.ua